24 листопада Україна вшановує жертв страшної трагедії Голодомору 1932-1933 років. В результаті політики тоталітарного режиму, за різними оцінками, стали від 4 до 10 млн людей. Напередодні Аграрна партія Україна поспілкувалася з відомим художником-монументалістом, автором "Монументу жертв Голодомору" у Києві Анатолієм Гайдамакою.
Розмова про біль Голодомору, про мистецтво, суспільні виклики, політику, уроки історії та про 15 кілограмів невиконаних проектів.
- Вас називали монументалістом №1 ще за радянських часів, довіряли найбільш значущіші проекти для країни. Яким рисам характеру, вмінням (окрім таланту, звісно) Ви завдячуєте своєму успіху? Що для Вас було рушійною силою на шляху до досягнення своїх цілей?
- Практично, я ніколи не вибудовував собі якусь стратегію. Я просто чесно працював. Закінчив інститут, приїхав на роботу. Потім 3 роки працював архітектором. Далі – все йшло само собою. Просто, я люблю свою роботу. Я не уявляю себе в іншій професії. Художники працюють настільки, наскільки вистачає енергії, таланту, вміння. Замовлення я ніколи не просив, всі до мене зверталися. Так було все життя: мене запрошували виконати ті чи інші об'єкти. Замовники різні були. І держава замовляла.
- У Вас хоча б раз за увесь час, який Ви займаєтесь творчістю, з'являлися думки піти з мистецтва і займатися чимось іншим?
- Точно не було ніколи таких думок. В мене є дуже багато проектів, реалізація яких дуже важлива для України, і, особливо, для формування іміджу нашої держави на міжнародній арені. Але немає з ким говорити про їх виконання. Раніше заможні люди вкладалися в мистецтво: Третьяков закупив картини і зробив галерею, Ханенки – зробили музей, Терещенко теж багато зробив. Залишилась якась культурна пам'ять. Зараз ніхто цим займатися не хоче.
- Що спонукало Вас працювати саме над історичними об'єктами? Це було захоплення історією чи бажання щось сказати за допомогою своєї творчості?
- Хотілось би наступним поколінням передати об'єкти пам'яті. От, наприклад, Меморіальний комплекс "Пам'яті героїв Крут". Туди приїжджає багато людей, хоча меморіал розташований і не в дуже зручному місці, в полі, там немає поруч розвиненої інфраструктури. Але люди приїжджають. Він значущий. Я пропонував зробити об'єкт "Героям битви на Трубежі". Зробити такий об'єкт коштуватиме дешевше за розміщення агітаційних білбордів. Але ж ні.
- Які із невиконаних проектів Вам хотілося б втілити в життя найбільше?
- Дуже хотів би втілити свій задум про "Битву на Трубежі". Уряд радянський із Харкова, коли він ще був столицею, перевозили в Київ. Ленін дав приказ взяти Київ і направив потяг, озброєний до зубів кулеметами, зброєю і солдатами. В цей час Петлюра дає указ добровольцям зупинити потяг. Вони розібрали залізничні колії перед мостом через річку Трубіж. Але знайшовся зрадник, який попередив більшовиків про це. Битва тривала 3 доби. Але що наші хлопці могли? У них навіть зброї як такої не було. Звичайно, всіх перебили, залізницю від реставрували, приїхали в Київ. З того часу у нас був радянський уряд. Чому ж це не показати? Це пам'ять про загиблих хлопців, які 3 дні намагалися змінити хід історії. Центральна Рада за цей час виїхала до Житомира, а в іншому випадку – їх могли б вбити.
- Що є перепоною втілення задуму?
- Існує зараз ситуація, коли навіть немає з ким говорити про об'єкти мистецтва. От лежить у мене 15 кг проектів і нікому вони не потрібні. Це стосується і третьої черги будівництва Меморіального комплексу "Пам'яті героїв Крут". 1918 рік – битва під Крутами, минає 100 років – знову Росія нападає. Показати б це. Це виховання. Ми маємо показувати історію. Тим більше, враховуючи війну на Донбасі. Росія веде дуже потужну пропаганду, показує Україну терористами, агресорами. Ми ж повинні показати правду школярам, молодому поколінню.
- Давайте перейдемо до теми Голодомору. Згідно із соціологічними опитуваннями, за останні роки рівень сприйняття Голодомору як геноциду значно зріс – йдеться про 80% українців. Але ж є ще 20%, які й досі не визнають цю трагедію.
- Я думаю, що тут присутній російський фактор. Це люди, які ніколи не визнають і ніяка просвітницька діяльність не допоможе.
- Станом на 2018 рік Голодомор визнаний геноцидом українського народу у майже 20 країнах світу. Які кроки має робити Україна на міжнародному рівні, щоб донести правду про цю трагедію до інших країн?
- Більше їздити по світу з цікавими експозиціями, показувати, розказувати. Ще також могло би бути телебачення. Росія веде потужну інформаційну війну за допомогою телебачення, а ми навіть не намагаємось розказати світу, що до чого. Можна зробити просвітницькі передачі. Скільки в Гулагах загинуло людей, скільки було розстрілів. Це ж була українська еліта. Нищили голодом, писали списки – розстрілювали. Ще були між НКВД спортивні змагання - хто більше розстріляє. Це була страшна ідеологія. Дуже багато тем є. До речі, Аграрна партія погодилася взятися за пам'ятник Нестору Махно. Цей проект вже готовий і навіть затверджений. Це має бути зрізаний курган у вигляді підкові і 47 сходинок, як 47 років життя. Територія меморіалу у вигляді лабіринту з гойдалкою. Махно усе своє життя ходив як по лабіринту, плутався, шукав вихід. А гойдалка – це образ гойдалки революції, гойдалки життя. Але поки що і цей проект лежить, складає ті 15 кг.
- Ви є автором Меморіалу жертвам Голодомору, будівництво якого викликало великий резонанс. Було багато розмов щодо місця розташування, про фінансові махінації. Що особисто для Вас виявилося найскладнішим у роботі над цим проектом?
- Ще й досі не виконано другу чергу Меморіалу. Це найбільше мене хвилює. Міністерство культури виключило мене із процесу проектування і роботи над об'єктом. Ніхто ніяк мені це не пояснив. Там замішані великі гроші. Запросили до роботи фірму із Сум. Але у них не вийшло зробити все як слід. Це говорить про некомпетентність людей, які замовляють проект. Люди від цього дуже далекі. Зараз віддали цей комплекс поляку. А суть проблеми в тому, що я переміг у конкурсі на будівництво цього меморіалу. На першу і другу чергу. Просто другу чергу ми не встигли збудувати, термін був всього 4 місяці. Потім це все забулося, мінялися президенти. А зараз президент начеб то захотів, поставив ціль, що треба завершити. Але що робити і як робити, це вже питання. Зараз в Україні така тенденція, що українці буцім-то не розуміються ні на чому. Треба, щоб хтось прийшов із-за кордону і все зробив. От наприклад, щодо Меморіалу "Героям Небесної Сотні". До роботи над проектом запросили німців. А як робити Голодомор - нам тепер мають показати поляки. Залишилось ще росіян попросити. А от щодо роботи над Меморіалом "Жертвам Голодомору" – найскладнішим виявилася робота над центром композиції – свічкою. Було дуже багато варіантів. Віктор Андрійович (Ющенко, екс-президент України, - ред.) увесь час схилявся до скульптурного рішення, але воно не далекоглядне. Свічку видно далеко, вона світиться. Це символ. Це не одразу вирішилося. Спочатку був образ зруйнованої дзвіниці. Зараз, коли я дивлюсь на той проект, розумію, що він теж міг би бути.
- Тобто, якби зараз Ви взялися за цей проект, він би міг виглядати інакше?
- Так. Але ідея зі свічкою знайшлась якось несподівано. Це як символ – поставте свічку в кожне вікно. Коли мені прийшла ця ідея, я прийшов до Віктора Андрійовича і переконав його.
- Чи зачепив Голодомор Вашу родину?
- В 30-х роках зачепив і мене, і мою родину. Мій дід і батько пережили це. Вони бачили цих всіх комсомольців, які ходили по хатах з автоматами, і вони були наші односельчани, активісти. Їх зробили комсомольцями, дали зброю, повноваження, вони виконували свою "роботу". Тому, коли я закінчив школу і вступав в інститут – батько сказав мені: "Якщо можеш, проживи без комсомолу і без партії".
- Робота над яким проектом далася Вам найважче в плані емоційного виконання?
- Можна говорити, що це музей "Чорнобилю". Але це був випадок, коли ніхто не заважав і була повна довіра. Коли ти розумієш, що вся відповідальність покладається виключно на тебе і ти будеш відповідати за проект. Це персональна відповідальність. Добре, якби так було і в політиці: щоб результат залежав тільки від тебе. Для мене головне – щоб мені довіряли. Так само було і в роботі над музеєм "Другої світової війни". Це була повна довіра. І результат є. Цю експозицію визнали найкращою у Європі серед військових музеїв. Зараз болюча тема Голодомору. Зараз я б дуже хотів би зробити другу чергу меморіалу, але не дають. Чомусь це не треба. Пам'ять про Голодомор хочуть знищити. Я навіть не можу сказати, кому це вигідно. Я пропонував зробити 100 років агресії Росії – і меморіал "Крутам", і "Трубіж", Гулаги, Норильське повстання - все це можна було б об'єднати. Це треба показувати. В іншому випадку - це стирання пам'яті. Не показувати все, що витворяла Росія у час, коли вона з нами воює – це злочин. До речі, на музей "Небесної сотні" було оголошено міжнародний конкурс. Хоча це ж наша історія. Проекти приймає журі, яке ніколи не було в Україні і не бачило Революцію. Якась складна ідеологія.
- Нещодавно Аграрна партія відвідала Батурин, зокрема, Цитадель Батуринської Фортеці. Ви, як відомо, є автором хреста, який символізує розп'яте і воскресле місто. Розкажіть про роботу над цим проектом?
- Мене покликав до роботи над проектом колекціонер Сергій Платонов. Що цікаво, він росіянин. Запропонував поставити хрест. Це була його ідея. Запропонував його профінансувати. Була цікава установка. Ми його встановлювали без дозволу. Якби ми щось інше робили - нам могли би не дозволити. Але ж хіба хтось має щось проти хреста?
- Над чим Ви працюєте зараз?
- Зараз я працюю над проектом для міста Кувейт.
- А для України?
- А для України я не потрібен. По Кувейту – це мають бути сугубо традиційні кувейтські речі. Вони навіть самі дивуються, що самі до цього не додумалися. Але поки що подробиці розкривати не буду.
- У чому для Вас особисто полягає душевна і творча зрілість митця?
- У 90 років Мікеланджело сказав: "Нарешті я почав щось розуміти у мистецтві".
- Ви можете сказати, що вже щось розумієте в мистецтві?
- Я вже підходжу, наближаюся до цього розуміння.
- І, наостанок, мистецтво може змінити світ?
- Мистецтво може змінити світ. Але не заглушене мистецтво. Основне - це культура. На цьому все зав'язано.
