Понеділок, 10 жовтня 2016 20:02

Ярослава Руденко: «У зоні АТО сценою нам слугували ліси і колоди з бліндажу»

Із заслуженою артисткою України Ярославою Руденко ми зустрілися в київському Будинку офіцерів. Місце обрано було невипадково, адже співачка є солісткою не лише Національної філармонії, а й ансамблю Збройних Сил України. Крім того, Ярослава є членом Аграрної партії і регулярно організовує благодійні концерти на підтримку бійців АТО. Про свої пригоди на передовій, культурні запити українського села і необхідність починати розвиток країни з себе – в ексклюзивному інтерв’ю з Ярославою Руденко.

 

Ярославо, сьогодні ви – солістка Національної філармонії України та ансамблю ЗСУ. А звідки розпочинали свій музичний шлях?

Народилася я в селі Рудка Гребінківського району Полтавської області у звичайній сім’ї. З раннього дитинства співала й мріяла стати артисткою. Моя мати каже, що спочатку я почала співати, а потім говорити. Вона сприяла моєму творчому розвитку, бо часто відвозила на різні концерти й фестивалі. Саме завдяки цьому я відчула, що без сцени не зможу, і вже після закінчення школи остаточно вирішила стати артисткою. Почала навчання в студії при Національному хорі ім. Г.Верьовки, паралельно отримуючи освіту в КНУКіМ. Вже після здобуття досвіду в згаданій студії пішла працювати солісткою в ансамбль Збройних сил України, а через декілька років влаштувалася у Національну філармонію України, де працюю й нині.

 

Ви організовуєте виступи для наших хлопців у зоні АТО. Розкажіть про гастролі на лінії фронту.

Протягом останніх років ми провели більш, ніж 300 концертів. Бувало й таке, що в день виступали 11-12 разів. Це і для місцевого населення, і для першої лінії оборони, і по госпіталях – тобто скрізь. Ми ніколи нікому не відмовляли – де нас просили заспівати, там ми робили повноцінний концерт. Їздили в зону АТО як від ансамблю Збройних сил, так і від Національної філармонії і від Фонду підтримки Національної безпеки України, який очолює мій чоловік – генерал-майор СБУ Григорій Руденко. Також організовую благодійні концерти по селах, тому що я сама з села і розумію, що в селі культура присутня. Що б там не говорили про сільських людей, начебто вони обмежені, скупі чи недалекоглядні – це все брехня і наклеп. Сільські люди - це найвдячніша публіка.

 

На Донбасі умови для виступів екстремальні?

Об’їздили майже всю зону АТО. Інколи виступали посеред лісу. До речі, ви не думайте, що в нас завжди є сцена. Траплялося, що хлопці збивали бліндаж з деревини у вигляді сцени, або просто на землі ставили дві колонки, мікрофон, і так влаштовували концерт. А то й навіть співали акапельно. Бували ми скрізь і різне бачили.

 

Що чутно на передовій від людей, які перебувають там постійно?

Усі хочуть миру. Кажуть, що втомилися воювати. Хочуть спокійно виховувати дітей і створювати сім’ї, не переймаючись за майбутнє держави. Це головне.

 

На небезпеку під час поїздок в АТО наражалися?

Так, і неодноразово. Кожна поїздка - це історія, і я розповім вам одну з таких, що трапилася під час дороги на концерт. Якось я вперше поїхала без свого чоловіка, і в команді артистів чоловіків майже не було. Щоб скоротити шлях, наш водій вирішив поїхати через ліс. Була ніч, темно. Несподівано нам на зустріч виїжджає автомобіль сепаратистів, з якого до нас підходять озброєні молодики. Погрожуючи автоматами, вони «запросили» нас вийти з машини. Ми, звісно, спротиву не чинили. Я взяла диски зі своїми піснями й кажу: «Хлопці, їдуть артисти на концерт». «А кому ви співаєте?» - питають вони. Я відповідаю, що якщо розмовляю українською мовою, то напевно буде зрозуміло, на чиїй я стороні. «То ви не боїтеся?» - здивувалися парубки. «А чого боятися? - кажу я. – Ось, дарую вам диски, мій концерт відвідати ви не зможете». І додаю: «У нас жінки дуже сильні, а я ще з полтавським характером, тому краще не зліть мене». Хлопці посміялися, вказали нам дорогу і нагадали, що в лісі може бути небезпечно. Через деякий час один з тих парубків знайшов мене у Фейсбуці й попрохав вибачення, аргументуючи свою «діяльність» тим, що «їсти усім хочеться». Це, звісно, їх не виправдовує, але кожен має право на помилку. Таких людей потрібно спрямовувати на правильну стежину. Я - віруюча людина, і вірю у те, що кожен отримає по заслузі.

 

Як ви вважаєте, чи відбулися зміни у свідомості українців за останні роки?

Знаєте, нас усіх об’єднала війна. Змусила змінитися. Вона підняла рівень української самосвідомості, бойовий дух. Подивіться, як швидко з’явилася наша армія, а створення армії - це справа не одного року. Щодо зміцнення держави, то я завжди повторюю, що для глобальних змін починати потрібно з маленького, тобто з себе. Якщо ми хочемо навести лад в Україні, треба навести лад у своїй сім’ї. Це вже заїжджена фраза, не один політик і не один мистецький діяч нею оперував, але воно так і є. Більш того, треба жити і думати не тільки про себе, а й про оточуючих. Якщо ви подасте гривню милостині, то не збіднієте. Звичайно, все залежить не тільки від народу, а й від влади. Від її чесності, порядності, мудрості. Дуже хотілося б, щоб наша влада відстоювала інтереси простих людей, була справді нашою і працювала відповідно.

 

На сцені ви використовуєте етнічний одяг, але вишиті елементи носите і в повсякденному житті. Чому? 

Я і сьогодні в вишиванці. У мене такий образ - українські ноти, українські мотиви, тому що я не уявляю себе в іншому стилі. Співпрацюю я з різними дизайнерами, але основна задумка образу завжди моя. Маю сорочки, яким вже більше ста років, це сорочки моєї бабусі і навіть її мами. До речі, я колекціоную речі старовинного вжитку: рушники, вишиванки, глечики, макітри та ще безліч усього.

 

Ви є членом Аграрної партії України? Чим обумовлений цей вибір?

Річ у тім, що мене запрошували у різні політичні партії. І навіть мої земляки з Полтавщини, які займаються партійною діяльністю, неодноразово кликали мене за великі гонорари. Я вважаю, що митець повинен бути поза політикою. Але нинішні умови змінюють і це. Аграрна партія, напевно, найчистіша й найчесніша з усіх існуючих. Вона не є заплямованою. І вона не забуває, що партія має працювати на український народ, а не навпаки. Я цілком підтримую недавній страйк під Верховною Радою і по всій Україні, який аграрії провели. Тому що, починаючи з четвертого класу, я продавала на вокзалі сир, яйця, молоко й картоплю. Я знаю, як важко виживати людям із села і що їм потрібно.

 

Ви вже зараз – помітна артистка, але, напевно, творчих планів ще вистачає…

Хочу довести до пуття те, що вже почато. Мрію стати народною артисткою. Наразі займаюся науковою діяльністю у сфері мистецтвознавства, а вже наступного року буду захищатися. Хочу також, щоб моє життя було пов’язане з викладацькою діяльністю. Якщо оглянути найближче майбутнє, то ось-ось має відбутися великий проект, присвячений нашим героям. Урочистий концерт «Захисникам України» відбудеться 12 жовтня за підтримки Українського радіо, на який зі всієї країни будуть з’їжджатися воїни АТО. Це ті хлопці, з якими я познайомилася під час подорожей, і вже декілька років підтримую з ними зв'язок. До речі, на фронті воює багато дівчат. Там відсутній стереотип, що жінка з автоматом повинна бути кремезною. Жінки на війні можуть бути худенькі й маленькі. Але їхній вигляд, так чи інакше, не заважає їм, наприклад, відремонтувати БТР, не кажучи вже про захист своєї землі й свого дому. 

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.