П'ятниця, 27 листопада 2015 17:57

Аграрії починають і виграють: найвищий коефіцієнт ефективності на місцевих виборах отримала Аграрна партія України

Шахова партія, розписана й успішно реалізована на політичних теренах України аграріями, стала головною несподіванкою виборів до місцевих рад. Несподіванкою для політологів, яких вітчизняний політикум останніх десятиліть привчив прогнозувати у політичній царині результативності «гри в дурня». Втім Аграрна партія України ошелешила своїм проривом у п’ятірку лідерів тільки самовпевнених політичних завсідників. Фактично ж — отримала очікуваний і ретельно розрахований результат, озвучений у вигляді намірів і амбіцій півтора року тому. Про перші проміжні підсумки і подальші наміри партії — наша розмова з очільником аграріїв Віталієм Скоциком.

— Віталію Євстахійовичу, ви особисто задоволені отриманим результатом?

— Звичайно, задоволений. Майже три з половиною тисячі депутатів у радах різних рівнів із 9 900 висунутих на виборах кандидатів від Аграрної партії — це під сорок відсотків. Якщо брати економічну ефективність, то я не думаю, що в першій тридцятці партій є хоч одна, близько порівнювана з нами за ефективністю. А головне, що ми довели самі собі й Україні, що та ідеологія, яку обрали з самого початку (а це аграризм, у якому найбільшою цінністю є земля і головним носієм цієї цінності є людина, яка працює на землі), вона дійсно сьогодні стала об’єднуючим фактором для країни. Незалежно від того, якою мовою люди спілкуються, до якої церкви ходять, у якому регіоні живуть, ця ідеологія зрозуміла для всіх. Тому ми й отримали рівномірну підтримку по всій території нашої держави. В Луганській області, наприклад, — 11,8 відсотка, у Донецькій — 14,5! Там не було виборів до обласних рад, але це результати балотування до районних і міських рад на сьогоднійшній день. Другий, третій, п’ятий результати за основними статистичними параметрами виборів серед партій-«важковаговиків», як і розраховували. Тому ми, звісно ж, задоволені. Власне, важливіше інше. Ми з самого початку говорили, що партія для нас не є інструментом виборів, вона — інструмент організації суспільства. І це тільки перший етап реалізації тієї організаційної моделі, яку ми вибудували за півтора року, з моменту проведення з’їзду 20 вересня 2014 року, коли мене обрали головою. Ми формували партію, можливо, першу по-справжньому демократичну, вибудувану з низу до верху, яка має в своїй основі економічно вільну людину. Тому що більше 30 відсотків ВВП країни сьогодні дають аграрії. А хто наповнює ці 30 відсотків? Це люди з малого, середнього і великого бізнесу, які на руїнах колгоспів і радгоспів хто 10, хто 15, хто 20 років тому розпочали свій бізнес, і найвищим виявом патріотизму кожен з них вважав робити свою справу якнайкраще.

— Останнім часом часто лунає думка, що політикою повинні займатися професійні політики, а бізнесмени нехай займаються своїм бізнесом. Тенденція критикувати господарників у політиці. У вас же основна опора йде на людей, які щось зробили саме в бізнесі. Ви рухаєтеся проти політичного істеблішменту?

— Давайте це питання розглянемо з іншого боку. Хто такі політики і хто такі господарники? Звідки політик має виходити? Він повинен народитися політиком, отримати освіту політолога чи соціолога і цим займатися? Така тенденція в Україні дійсно прослідковується. Але візьміть для прикладу політичну складову тієї ж сусідньої Польщі чи навіть США. Хіба там президентами ставали професійні політики? Барак Обама чи Джордж Буш був професійним політиком? Хто з відомих політичних лідерів був професійним політиком? Кожен з них починав iз якоїсь справи, а вже з часом ставав професійним політиком. В більшості випадків ці люди на початку не займались політологією, соціологією чи іншими науками, прив’язаними до професіонального вивчення суспільства й організації суспільства. Вони виростали з практичної діяльності, реалізувавши себе у якійсь певній справі, в тому числі й у бізнесі. Я теж вийшов із бізнесу і зараз займаюся винятково політичною діяльністю. Але — маючи власний життєвий досвід і досвід побудови економічного базису на рівні різних країн. То в чому ж тоді відмінність політика від господарника? «Чистий» ідеолог навряд чи щось зможе зробити на рівні організації держави. Ідеологи у ролі політтехнологів сьогодні виступають радниками чи модераторами політичних партій. І при цьому (нехай не ображаються політологи й політтехнологи) у мене склалося враження, що вони як аналітики у публічній сфері бізнесу відстали на двадцять років, залишившись «варитися» у своєму зафіксованому колись середовищі. Тобто, суттєво відстали від розвитку справ своєї держави. В тому числі й від реального бізнесу, який відображає третину економіки нашої країни та суспільства. А тим часом наше суспільство зробило величезні кроки вперед. І Революція гідності є тому свідченням.

— Було цікаво спостерігати, як ви обережно, але вперто збирали докупи представників дрібних сил, котрі тим чи іншим боком представляли галузеві та громадські організації... При цьому дуже толерантно сприймали їхні побажання, намагалися по максимуму врахувати всі інтереси, щоб об’єднатися, незважаючи на розбіжності в оцінках, симпатіях... Така незвична для вітчизняного агресивного політикуму тактика — це виховання, результат навчання за кордоном, життєвий досвід чи якісь особисті переконання?

— Я все життя керую колективами людей, тому знаю: щоб вибудувати команду, необов’язково всіх підганяти під шаблон з однаковим мисленням. Тільки різні, іноді антагоністичні, але відверті і відкриті думки здатні сформувати об’єктивну картину. Зі мною завжди працювали люди, які і з точки зору професійних якостей, і як особистості були яскравими зірками. Мистецтво організатора в тому й полягає, щоб зробити так, аби такі люди змогли працювати в команді. Тому завдання, яке ставив перед самим собою у цій діяльності, — не амбіція почуватися «головним політиком», а амбіція побудувати дійсно ту політичну силу, яка має стати основою політичної системи держави. Ми є сьогодні основою економіки країни, тому ми повинні стати й основою її політичної системи. Моє власне переконання: всі проблеми нашої держави за останні двадцять чотири роки полягають у тому, що ми не почали будувати свою країну, бо не вибудували стабільну політичну систему. Коли б мали стабільну політичну систему, чітко бачили б стратегію розвитку країни і планомірно рухалися б уперед. А ми за цей час пропустили усіх на світі вперед, а самі пленталися позаду. Чому? Тому що наша політична система постійно коливається то в один бік, то в інший. Навіть останні новини про дискусії у найбільшій політичній фракції у Верховній Раді свідчать, що ні про яку політичну стабільність і бачення спільної стратегії розвитку досі не можна говорити. Тому я дійсно з першого свого з’їзду почав дуже обережно збирати докупи розкиданих політичними амбіціями людей, які можуть стати хорошою професійною основою політичної системи нашої країни

— А зворотна реакція — яка вона?

— Думаю, ми доволі успішно рухаємося у цьому напрямку. Дивіться: на цих виборах з-поміж усіх аграрних сил позитивного результату досягла тільки наша політична партія. Тобто, ми змогли об’єднати більшість аграріїв в одну політичну силу. Хоча поле для нашої роботи ще дуже велике. Бо якщо брати для прикладу будь-яку область, то в кожній представлено на цих виборах багато аграріїв, які йшли і в інших політичних силах. Ми не хочемо займати щодо них позицію непримиренних конкурентів: мовляв, ось є Аграрна партія, а всі інші для нас вороги, «хто не з нами, той проти нас»... Навпаки — запрошуємо до співпраці. Для початку люди повинні були переконатися, що все, що ми говоримо, — це серйозно. Найяскравішим підтвердженням того стала наша робота і зрештою — підсумки виборів. Тому ми не збираємося займати позицію «дивіться, які ми круті» і перетворюватися на закритий клуб. Зроблено тільки перший крок. Наші колеги аграрії є сьогодні ще і в Народній партії, серед соціалістів, у регіональних утвореннях, як, наприклад, політична сила «Черкащани» чи на Рівненщині — «За конкретні справи», або ж «Вінницька європейська платформа»... Соціально активними сьогодні є саме аграрії, які стали економічно незалежними. А коли люди стають економічно незалежними, вони хочуть політичних свобод. Тому логічно, що основа економіки стає основою політичної системи. Ми тільки заклали стрижень Аграрної партії і перебуваємо в процесі, коли багато осколків, розкиданих у політичному середовищі, потрібно далі об’єднувати. Щоб конструктивна сила стала основою консолідованої політичної системи держави. Наприклад, є у нас сільський зелений туризм. Люди, котрі працюють у сфері, яку навіть економічною назвати важко, — це самозайнятість на селі, яка дає можливість родинам, які цим займаються, мати достатньо доходів, щоб забезпечити власне життя. Але ж вони розвивають і основи української культури. В зеленому туризмі у нас на всю країну 2-3 тисячі ліжкомісць. Польща ж, значно менша територіально за Україну, має 100 тисяч! Ці люди не були нами задіяні у підготовці до виборів. Але самі вибори і той процес, у якому ми вибудовували партію, програма партії, якої ми дотримувалися, показали їм, що з нами варто об’єднуватися.

— Тобто, вам почали більше довіряти вже після виборів?

— Так. Ми цей процес починали в ситуації повної зневіри. Нинішня явка на виборах, — вона відображає стан величезної зневіри суспільства в політиках. Тому нормально, що майже півтора року в нас пішло на те, щоб люди переконалися: це реальна сила з реальними завданнями і реальними кроками. Нашим завданням було, об’їхавши тричі всю Україну і провівши 89 форумів у всіх куточках держави, спонукати людей будувати партію самим. З 1996 року ми мали юридичну структуру Аграрної партії України, яку нам треба було наповнити життєздатними смислами і новими людьми, котрі протягом 19 років створювали економіку України. Тому вони почали самі заново формувати партійні організації — з первинних, потім районні, самі вибрали собі виконавчий комітет, самі сформували місцеві міські, потім і обласні організації... Вони тоді побачили — можна ж. Ніхто не їде і не розказує їм, хто повинен ким бути, вони самі формували списки на вибори. В той момент, коли почали подавати списки, ми вже були дев’ятими за кількістю кандидатів у депутати з майже 132 партій. Делегували 9 900 кандидатів у депутати з чистого аркуша і виграли вибори в багатьох районах і маленьких містечках, навіть у п’яти областях. А сьогодні дійсно надали місцевим організаціям право на власний розсуд формувати районні, обласні, селищні Ради. Вони відчули, що це і є справжня демократія. Так, є програма партії, яка закладає основні параметри, політичні процедури, закладені статутом партії і які потрібно виконувати. Але все інше — це демократичний централізм, і це реально. Коли люди, які були у процесі, побачили що тут так і є насправді, коли в інших партіях зверху розписують, хто повинен бути на першому місці, хто повинен висуватися в тому чи іншому окрузі, а в нас цього не було, що в інших партіях примусили всіх проголосувати так, як це вирішено було в Києві, а ми цього не зробили... То сьогодні мені набагато легше з ними про щось говорити.

— Досі Аграрну партію, будемо відверті, сприймали скептично — як якусь маргінальну провінційну структуру. І це дало певний карт-бланш для вашого успіху. Тепер почнеться серйозна боротьба за людські ресурси. Як збираєтеся вести її далі і чи відчули вже якийсь тиск iз боку політичних «важковаговиків»?

— Усе змінюється. Навіть футбольні команди вищої ліги, якщо хочуть у ній залишатися, постійно оновлюють склад. Одним складом грати багато років нереально і в політиці. Так, ми ввірвалися у вищу лігу українського політикуму. Свіжі. І прекрасно розуміємо, що нам це дійсно вдалося в тім числі й за рахунок недооцінки конкурентами. Нас до останнього не сприймали всерйоз, потім ігнорували, десь у процесі підсміювалися. А потім, коли побачили, що ми потужно йдемо, пізно було боротися. Ми дуже швидко і несподівано для інших сил зайняли ті позиції, які, власне, і планували зайняти. Якщо пам’ятаєте, 20 вересня я говорив, що найперше завдання — об’єднатися в єдиному політичному процесі й прийти на парламентські вибори, коли б вони не були, у трійці політичних лідерів держави. Ми увійшли в цю трійку на місцевих виборах. Але це тільки перший етап. Що ми робимо сьогодні? Ось у мене на столі лежать роздруковані «шахматки» по кожному регіону, з якими ми щодня працюємо. Проходимо з детальним аналізом усієї нашої партійної структури, починаючи з найдрібніших місцевих осередків. І закінчуємо загальнонаціональним рівнем. Ось Хмельницька область, наприклад. Показники по обласній раді Хмельниччини на сьогоднішній день. Дивимося: тут маємо три райони, у яких Аграрна партія набрала менше п’яти відсотків голосів. У всіх інших пройшли до райрад. І набрали у підсумку 13,1 відсотка голосів до облради. Щоб зрозуміти, на якому етапі ми тут перебували, дивимось розгорнутий детальний аналіз (кілька сторінок iз таблицями по районах та місцевих, сільських осередках, заповнених від руки олівцем, iз позначками на полях про тенденції, осіб iз числа місцевих очільників та активістів тощо. — Авт.). Ось консолідований результат... Видно кількість виборців, число тих, хто проголосував за нас, місце в рейтингу, скільки ми набрали відсотків. Тут видно, хто голова осередку, як відпрацював, який кінцевий результат, що будемо робити за підсумками по головах осередку. Ось по одному району набрали три відсотки. Нас такий результат не влаштовує, тому позначено — «заміна». Але це буде не заміна з Києва. Це виїхав на місце актив обласної організації і обговорює з місцевим осередком, чому варто провести реорганізацію, з’ясовує, кого можна пропонувати на заміну: що це за людина, коли і з якою мотивацією вона у нас з’явилася, що зробила на цих виборах...

Відбувається глибокий аналіз ситуації й обставин на рівні обласних осередків (за участю центрального апарату), далі вони аналізують на рівні місцевих осередків. Проводяться звітно-виборчі конференції, обирається виконавчий комітет, нові керівники районних, первинних організацій, обирають склад делегацій на черговий з’їзд Аграрної партї. Він відбудеться 13 грудня у Києві, в Палаці культури «Україна». На ньому оберемо нову політичну Раду, оцінимо попередніх членів політради й оберемо нових. Усе це і є основою для того, щоб ми готувалися до подальших, у тім числі i парламентських, виборів, коли б вони не відбулися. Готуємося з розрахунку, щоб на 35—50 виборців, починаючи з села і міста, мати одного члена партії. Щоб у нас була постійна комунікація з виборцями по всій території України. Відпрацьовуємо округи кандидатів у депутати у місцеві ради Києва і готуємо кандидатів у депутати на вибори до місцевих рад у 2017 році та на округи до парламентських виборів, які можуть відбутися й раніше, ніж 2019 року.

Таким чином уже дієздатну систему справжньої демократичної партії вдосконалюємо. І коли вона працюватиме, як годинник, то, незважаючи на зовнішній тиск на окремих осіб чи осередки, така система вистоїть. Бо, перекриваючи один чи кілька фінансових потоків у «лідерських» політпроектах, можна їх зруйнувати. А в Аграрній партії організація, фінансування і структурування відбуваються в самодостатньому режимі, з низу до верху, всі підрозділи фінансують вибори самостійно. До речі, кожен член партії, вкладаючи власні кошти, починає рахувати кожну копієчку, яка йде на друк агітаційних матеріалів, на внутрішні видатки чи оплату роботи. Я був зачарований таким процесом організації місцевих виборів, тим, наскільки зважено і креативно люди підходили до своєї роботи. Уявіть: череда корів іде з пасовища додому через усе село, а в них на спинах — «розтяжки» з портретами місцевого кандидата в депутати від Аграрної партії... І всі ж у селі зустрічають цих корів! Коли б дорогоцінний бігборд повісили у райцентрі — хтось туди доїде, а більшість не доїде й не побачить. А тут ось, у рідному селі, спокійнісінько чвалають вулицею корови-«агітатори»... Яскравий приклад незалежного мислення на місцях.

— На кількох попередніх виборах, включно з одіозним «регіонівським» поділом країни на три сорти м’яса, майже всі політичні партії розглядали свій електорат із певними географічними пріоритетами. Ви, народжений на західній Україні, отримали велику підтримку у східних, південних та центральних областях. Чим пояснити такий феномен?

— Я приїхав на навчання до Києва у 18 років і з того часу багато подорожував по Україні і по світу. Працював та вчився і в Європі, і в країнах СНД, — Туркменiстані, Казахстані, Білорусі, Молдові, Російській Федерації... І вважаю себе не тільки етнічним, а й, перш за все, територіальним українцем. У нас проживає 136 різних націй і народностей. Для кожного з цих людей Україна — їхня батьківщина. І я вважаю себе частиною консолідованого українського простору. Його дійсно ділили постійно — географічно, за національністю, за вірою, за «чистотою крові»... Насправді ми всі є однією нацією. Так, українців найбільше. Але ми не повинні ділити себе на сорти. І я однаково комфортно себе почував що у залах західної, що східної чи південної України. На жаль, в економічних умовах, у яких тривалий час живуть українці, навряд чи знайдеться хоча б один відсоток людей, які змогли об’їхати всю Україну і побачити, якою вона є прекрасною. І не поділяти її за мовою, за церквою чи ще за якимись вторинними ознаками. Такий підхід ми декларували з самого початку і на цьому принципі закладено основи аграризму. На жаль, для нас якраз західні регіони (Тернопільщина, Львівщина та Івано-Франківська область) найгірше спрацювали. Надто спокійне в них на тлі інших життя, там важче донести розуміння: щоб завтра на вашій землі не стало гірше, ви повинні формувати і регіональну політику, й загальнонаціональну, не покладаючись на «розумніших» у Києві чи деінде... Донеччина й Луганщина — у війні, Запорізька область — на кордоні з війною, вони вже відчули: якщо ти не консолідований, якщо не управляєш власною громадою, ти нікому не потрібен у цьому світі, ні Росії, ні Європі! Ми потрібні тільки самі собі. Там, де люди почуваються у безпеці, складніше це донести. Але вся країна має однакову цінність. Ми пам’ятаємо, наприклад, Бессарабію, де в одному залі безліч людей, і всі говорять різними мовами — гагаузи, албанці, молдовани... Вони живуть у цій країні сотнями років. Там я, звісно, говорив російською, яку вони розуміли краще, ніж українську. Бо треба ясно донести те, що ти хочеш. У Луганській і Донецькій областях я виступав винятково українською — мене про це самі люди просили. Хоч я запитував, якою мовою їм буде зрозуміліший мій виступ. Це те, що ми самі, не з телевізора, побачили на цих виборах, об’їхавши тричі всю Україну. І коли в Донецькій області кажуть: передайте на захід, що ми теж Україна, що ми не нахлібники, ми хочемо жити і працювати всі разом... Це глибокі і незабутні враження. І ти везеш ці щирі емоції через усю Україну. А коли ти з ними виходиш і тобі нічого не треба брехати, тільки ділитися тим, що сам бачиш і відчуваєш, це починають відчувати й інші, де б вони не проживали. Це — основа об’єднавчого процесу. І ми повинні надати можливість українцям побачити свою рідну країну саме такою, як вона є. На Донбасі прекрасні чорноземи, ріки, ліси. А політики ж усього цього досі не показували. Розкручували ідею мови, якогось фашизму, конфесійних відмінностей... От і маємо розбрат в Україні. Ми відкриті для всіх. Ми хочемо стати основою політичної системи країни, щоб зрештою мати таку Верховну Раду, яка б давала можливість крок за кроком будувати нову стабільну економіку країни з баченням принаймні на 35 років уперед.

— Певно, таке бачення повинні сформувати фахівці, які займалися не лише партійним будівництвом. Якою ви плануєте подальшу стратегію для своїх уже обраних представників у місцевій владі й для тих, кого, очевидно, підбиратимете для наступних парламентських виборів?

— Ми ставили завдання на місцевих виборах, щоб ті люди, як приходять у місцеві ради, були перш за все не політиками, а фахівцями, господарниками. Завданням було делегувати у місцеві структури управління людей, справді здатних ефективно господарювати, тих, хто розуміє механізми ефективної віддачі вкладених коштів. Тепер, коли готуємо кандидатів до Верховної Ради по всіх 450 округах, підбираємо фахівців, які б розбиралися в конкретних галузях. Ми говоримо з юристами, енергетиками, лікарями, освітянами... На місцевих виборах від нашої політичної сили тільки у третині випадків йшли люди, безпосередньо пов’язані з аграрною сферою. Це відображає відповідну частку в економіці держави. А представники освіти, науки, медицини, державного управління серед делегатів склали по 11-12 відсотків. Навіть є 6 відсотків священнослужителів. Тепер ми повинні пропорційну професійну складову привести й до Верховної Ради. Бо повинні в усіх сферах бути представники, які фахово розбираються у тій чи іншій галузі. Тому індивідуально вибираємо кожного з кандидатів, щоб упевнитися, що вони будуть у парламенті займатися удосконаленням законодавства у тих галузях, які для них стануть справою честі. А не перебігатимуть, як «професійні політики», із фракції до фракції, витрачаючи сили на внутріполітичні розборки. Хочу нагадати, що саме такі професіонали від Аграрної партії свого часу розробили два унікальні економічні інструменти: закони про фіксований сільськогосподарський податок та про спеціальний режим ПДВ для сільгоспвиробників. Вони дали можливість ефективно розвиватися аграрному сектору економіки. Сьогодні і з земельною реформою ми повинні відпрацювати інструмент, який не дасть можливості «наперсточникам» вкрасти землю, натомість забезпечить умови її ефективного використання на благо всього українського народу.

МОВОЮ ЦИФР

На Харківщині Аграрна партія України взяла участь у виборах у шести районах. Пройшли — у п’яти. Зокрема, в Красноградському районі аграрії набрали 23,53%, в в Красноградську міську раду — 19,23%, Лозівському — 14,71%, Краснокутському — 8,82%, Чугуївському — 8,82% та Печенізькому — 7,69%. Всього аграрії отримали 21 депутатський мандат.

У Чернівецькій області в облраді буде представлено сiм депутатів-аграріїв, а районних радах — 63. Аграрна партія України пройшла в 10 районах з 11. Зокрема, в Кельменецькому районі аграрії набрали найбільше голосів з-поміж інших партій — 35,29%. У Хотинському — 22,22%, Кіцманському — 16,67%, Сторожинецькому — 13,89%, Вижницькому — 11,76%, Новоселицькому — 11,11%. Також аграрії матимуть своє представництво у Герцаївській, Глибоцькій та Путильській райрадах.

Рекорд місцевих виборів по всій Україні — безпрецедентну підтримку — аграрії отримали у селі Грубна Сокирянського району: явка виборців там склала 87%. З них за районну організацію Аграрної партії проголосували 94%, а за обласну 97%.

На сьогодні це четверта політична сила за кількістю депутатів обласних, районних, міських, селищних та сільських рад у загальному рейтингу, якщо оцінювати кандидатів, котрі висувалися політичними партіями. При цьому Аграрна партія України змагалася з «Батьківщиною», БПП та партією «Наш край», які, лише за приблизними оцінками потенційних бюджетів політичної реклами на виборчу кампанію витратили на порядок більше.

ВІД РЕДАКЦІЇ

Під час виборчої кампанії соціологи та аналітики воліли не помічати цієї політичної сили, одразу ставлячи її у ряди політичних аутсайдерів. Однак іще на початку виборчої кампанії, оцінюючи ідеї, можна було спрогнозувати початок успішного повернення Аграрної партії України у велику політику. І, оцінюючи попередні результати, можна зробити висновок, що це сталося.

Інна ТЕСЛЕНКО  

Україна молода Номер 152 за 27.11.2015

http://www.umoloda.kiev.ua/number/2739/160/95794/

 

 

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.