Середа, 26 серпня 2015 08:15

Творити країну нам під силу

Відбувся другий етап Пятого зїзду Аграрної партії України, котрий завершив процес оновленняполітичної структури та визначив завдання на найближчу перспективу. З усною доповіддю на ньому виступив голова партії Віталій СКОЦИК. Подаємо основні тези його промови, яка викликала палке схвалення делегатів та учасників зїзду.

Сьогодні — мій 50-й форум із проведених на теренах України упродовж останніх дев’яти місяців. Об’їхати Україну встиг майже двічі. Знову і знову можу засвідчити: людина, котра відвідала Південь і Північ, Схід і Захід, радіє природній красі, тому потенціалу, який має наша держава. Україна — найбільша країна Європи за територією. А коли поглянемо на економічні показники то,здається, в такій ситуації вижити майже неможливо. Якби у нас були реальні умови, як у західних країнах для старту бізнесу, щоб ми могли нормально створювати виробництва, нарощувати потужність держави ресурсами, які в нас є, то яких би висот  ми досягли сьогодні? Ми були б нацією, державою, котрих дуже поважав світ. Насправді ми в зовсім іншій ситуації.

   NKL 5349Знаєте, перебуваючи сьогодні в політичному процесі, я кожного дня, під час зустрічі з людьми стикаюся з єдиною перепоною — тотальною зневірою. Дві революції — 2004-го і 2014-го — змусили українців замислитися, а чого ми варті у світі?

    Подумайте. Чому ми  24 роки стоїмо на місці? Ми дивилися на політичні системи великих і малих держав світу і верталися все до того ж запитання, поставленого ще на початку 90-х видатним політиком і господарником Іваном Плющем: хто ми й куди йдемо? Тоді він не мав відповіді на поставлені запитання. Мені здається, сьогодні наша нація дуже близька до того, щоб дати нарешті відповідь.

   Думаю, що можливо сьогодні в нас історичний з’їзд. Можливо, ті люди, які сьогодні є в залі, зрозуміють, яку історичну відповідальність ми несемо перед майбутнім. Ось чому ми рухаємо далі  нашу партію, об’єднавшись спільною ідеєю розвіяти зневіру в суспільстві і дати чіткі орієнтири: ми можемо і повинні краще жити, але за це треба боротися.NKL 5386

    Нагадаю з економічного погляду, де ми нині перебуваємо. В 1990 році ми мали найбільшу економіку в Європі, поступалися тільки об’єднаній Німеччині. Ми виробляли найбільше сталі, вугілля, цукру, добували найбільше руди... На нас дивилися європейські бізнесмени як на могутнього конкурента. Тому що за умов нормального розвитку ринкових стосунків ми могли б стати найпотужнішим гравцем у європейській економічній системі. А на початок 2015-го у нас залишилося 41% тої економіки. Нинішній рік почався з падіння на 17,6% валового внутрішнього продукту в річному виразі. У другому  кварталі цей показник спинився на позначці 14,5%. Падіння економіки за минулий рік за різними оцінками становить від 7 до 14,5%. Прогнозована інфляція цього року 50%. А що коїться з ВВП в розрахунку на душу населення? У 2013 році було 3700 доларів, 2014-го вже 2400, а нинішнього  складе 1700... При цьому будівництво «впало» на 35%, роздрібна торгівля на 25%. А це пряме відображення купівельної спроможності кожного українця. Ще кілька цифр.  Наша економіка в 2013 році оцінювалася в 182 млрд доларів, а цього року — 96. Продукти харчування в бюджеті звичайного громадянина в 2013 році становили 63% (у європейця 7—8%, у США та Канаді 10-12%). Це при тому, що інфляція була на рівні 24,5 . А тепер купівельна спроможність практично дорівнює нулю. Соціологи б’ють на сполох: за межею бідності в Україні понад 80% населення. Тим часом світові фінансові інституції дають на 96,4% прогноз імоврності дефолту нашої держави до кінця року. А ми не бачимо кінцевої точки падіння. На жаль, ми не чуємо від уряду, де має бути та межа, від якої почнемо новий відлік, розвиток економіки. Чуємо лише наміри підвищити вартість електроенергії, скасування спецрежиму ПДВ для аграріїв, багато інших речей, які лягають непосильним тягарем на плечі простих українців. А де елементи стимуляції і стабілізації?

  NKL 5521 Ми гордимося тим, що є галуззю №1 в наші державі. Так і є. Проте девальвація гривні торік сягнула 320%, а Національний банк не знайшов нічого ліпшого як рефінансувати комерційні банки замість того, щоб дати дихати виробництву, зокрема сільгоспвиробникам. До речі, ми пропонували навесні уряду, Верховній Раді спрямувати фінанси аграрному сектору через систему пільгових кредитів з єдиною метою:зберегти і наростити аграрне виробництво. Таким чином удалося б зберегти робочі місця, податки, наростити виробництво продукції, почати трансформацію сировинної галузі в переробну. Чому в нас купують, наприклад, зерно кукурудзи по 120 доларів за тонну, а в країнах, куди її постачають, це дає понад 680 доларів додаткової вартості?.. Ми просили 60 млрд гривень довготривалих кредитів. Замість цього кошти пішли фінустановам, а  в агросекторі сталося уперше за останні  рокипадіння обсягів виробництва. Вже не кажу про підтримку державою соціальної сфери в селі. Вона просто відсутня. Нагадаю, що за останні дев’ять років «закрито» 241 село, ще 369 нині не мають жодного мешканця. За аналітичними даними ООН ми потрапили до списку вимираючих націй. Згідно її прогнозів, якщо нічого не змінити, до 2025 року нас залишиться 37 млн, до 2050-го приблизно 23-25 млн.

   Економічна ситуація страшна, фінансова  така сама, демографічна — катастрофічна. Але кого ми повинні винити в цьому? У першу чергу винні ми самі, залишаючись такими прекрасними людьми, якими ми є. Бо в бідній країні не можна бути багатим і щасливим. На жаль, наші олігархи цього не розуміють. І дивуються, чому зменшуються їхні статки. А тому, що потрібно забезпечити роботою якомога більше українців. Це збільшить їхню купівельну спроможність. У свою чергу вона дасть поштовх пропозиції товарів і послуг, тобто оживе економіка. Інакше не буває.

    Постає питання: що робити? Під час агрофорумів я порівнював, як свого часу долали депресію американці, швейцарці, латвійці, австрійці... Наводив масу прикладів і питався, чому в нас так не сталося? Чому в нас аграрно-селянський рух не став основою розвитку демократії, стабілізації економіки, розвитку всіх сфер нашої великої держави? На те існує дуже проста причина: впродовж усього ХХ століття, коли в Україні з’являвся вільний селянин, держава нищила його, аби самійвибиратисяз кризових становищ. На жаль, такі методи спостерігаємо досі.

Ми кажемо про нашу галузь як №1 у господарському комплексі держави. Але що це за галузь? Вона багатовекторна.У нійпрацюють малі, середні і дуже великі виробники. Це приватний бізнес. І в нас у цьому бізнесі народився середній клас. Уперше в цьому столітті. Тепер завдання — захищати свої економічні інтереси, виходити на той рівень, коли кожен має захищати й політичні інтереси, бо не можна залишатися розєднаними. Обєднавча ж філософія, на моє переконання, має бути такою: не забирати в багатого і віддавати бідному, а зробити так, аби бідний міг піднятися до належного життєвого рівня своєюпрацею і розумом. На жаль, нинішній уряд обрав шлях вимивання коштів у того вільного селянина, який практично без допомоги держави за останні 15 років став на ноги. Кабмін вирішив латати дірки в бюджеті, урізноманітнюючи різні податки і збори. До чого це призведе? Ми вже констатуємо: обсяги виробництва сільгосппродукції завдяки «новаціям» уряду  знизилися на 9,3% за перше півріччя 2015 року, чого не було за останні 12 років. Не за горами сівба озимих, а в нас не вистачає обігових коштів. Брати ж кредити при обліковій ставці НБУ 30%, це добровільно лізти в боргову яму. Уряд насичений іноземними фахівцями. Так, вони чудові менеджери. Проте складається враження, ніби їх цікавить лише факт уникненнядефолтудо того моменту, паки вони займають високі посади. Байдуже, що стягнуть останні копійки з агросектору і він просто зупиниться. А далі що — хоч трава не рости? Тобто, менеджери ставлять свої фахові інтереси й амбіції вище за інтереси держави, в якій їм випала честь працювати.NKL 6090

   Але це хибний шлях уряду,бо треба зазирнути в минуле. Що, скажімо, робив президент США Рузвельт у тяжкі для них 30-ті роки? Він вимагав визначити ключову галузь, стимулювати її і нарощувати робочі місця.Буде робота, зявляться податки, з податків держава стимулюватиме наукову і творчу діяльність для розвитку держави в цілому. Таким чином він витяг країну з економічної депресії. Приблизно те саме в 70-ті роки вчинила Маргарет Тетчер. Коли вона стала прем'єром ВеликоїБританії, то сказала:таке враження, що це не ми виграли Другу світову війну, бо темпи економічного розвитку в Японії — 10%, у Німеччині — 6%. Сьогодні для України 3% зростання є просто мрією. Але чомусь у нас ніхто не скаже так, як півстоліття тому сказала Тетчер.

    NKL 6028Мені ніхто не писав стратегій, у мене нема дорогих зарубіжних політтехнологів. Я просто дотримувався правила, сказаного колись Іваном Плющем: іди поміж людей, говори з ними, слухай їхніх порад. І нині завдяки узагальнення тисяч думок головне прояснилося: і в 2004 , і в 2014 році ми не привели до влади таких прагматиків, які б дбали про Україну як про рідну державу. Треба було створити потужну демократичну силу. Тепер такі характеристики, на мою думку, має наша Аграрна партія України. І на місцевих виборах маємо завоювати довіру виборців яку селі, так і в місті. Адже близько 65% населення так чи інакше повязані в нас із сільським господарством. І ми мусимо бути єдиними в русі до заможного життя. Ми розглядаємо партію не як інструмент приходу до влади, а як інструмент самоорганізації суспільства. Я радий, що мені вдалося відшукати ту обєднавчу платформу, яка стане симпатичною для всіх регіонів, для представників усіх національностей і всіх верств населення, які живуть в Україні. Це — людина-годувальник, це селянин, який плекає з любовю хлібну ниву, щоби настав достаток і настало справжнє відродження України. Аграрії працюють задля миру, а не задля руйнації, і в цьому сподіваюся, нас почує і підтримає широка громадськість

                                                                                                                                                   "Сільські Вісті"

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.