14 березня вже третій рік поспіль Україна відзначає День добровольця. Показавши свою відвагу та мужність, добровольці стали гордістю українського народу, які захищають нашу Батьківщину та відіграють значну роль у військовому протистоянні на Сході України. Таким героїчним прикладом є член Аграрної партії України, колишній командир добровольчого батальйону «Київська Русь» Андрій Янченко.
Під час Революції Гідності 18 лютого 2014 року, коли був штурм на вулиці Інститутській, Андрій Янченко узяв на себе командування. Потім очолив 42 сотню «Львівська Брама». Під час протистоянь дістав контузію та поранення. Його сотня обороняла верхню барикаду біля станції метро «Хрещатик», звідти Андрій отримав позивний «Висота».
В квітні 2014 року Андрій Янченко почав формування добровольчого батальйону територіальної оборони «Київська Русь» у складі Збройних Сил України. Батальйон складався переважно із добровольців. І з початком перших боїв на Сході України командир 25 окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» Андрій Янченко відзначився в бойових зіткненнях з розвідувально-диверсійними групами в районі Дебальцевого. З «дебальцевського котла» командир зі своїми бійцями виходили одними з останніх.
Ви одним з перших легалізували фактично добровольчий батальйон, нині «Київська Русь» є частиною ЗСУ. Як Ви зараз ставитесь до добровольчих формувань?
На той момент я не був військовослужбовцем, але був у складі запасу. Займався підприємницькою діяльністю і на добровільних засадах у квітні 2014 року почав формувати батальйон у складі Збройних сил України.
Добровольчі батальйони приймали людей, які через різні обставини не могли офіційно служити у лавах Збройних сил України чи Національної гвардії. Наприклад, людина не може стати військовослужбовцем через вік, хронічні хвороби, судимість тощо. Але при цьому вона хоче боронити Україну і намагається свою мрію здійснити, ідучи до добровольчого воєнного формування.
На сьогодні, якщо я не помиляюся, є лише один добровольчий батальйон, який продовжує залишатися цілком незалежними формуваннями й не підпорядковується жодному силовому відомству – це УДА (Українська добровольча армія). Чому вони не легалізуються? Мабуть, у них є на те свої причини. Але вони воюють, виконують завдання, співпрацюють із підрозділами ЗСУ та з гвардією МВС у зоні бойових дій.
Загалом у воєнному конфлікті на сході нашої країни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Переважна більшість із них перетворилася на військові частини силових структур.
З якими головними проблемами зіткнулися добровольці, які брали участь у збройному конфлікті на Сході України, повернувшись додому?
Основна проблема – це соціалізація та психологічна реабілітація. Тут питання стоїть не тільки до добровольців, а й до самого суспільства. У нас дуже багато ходить міфів про хлопців і дівчат, які відвоювали. Найпоширеніші із них: вони неурівноважені та неадекватні.
Проте треба знати – наші відважні воїни із зони проведення бойових дій повертаються вже іншими. І суспільство не зовсім готове прийняти цих людей. Українцям потрібно змінити ставлення до добровольців, які воювали.
Хлопці повертаються і намагаються інтегруватись у мирне життя, повернути собі певний соціальний статус. Утім багато, хто каже: в них все нормально, підтримка та реабілітація не потрібна. Але потім це «нормально» через 3-4 роки переростає в суїцид, насилля в сім’ї тощо. Знаю тільки одне: потрібно працювати після війни з кожним військовим.
Наразі ми відпрацьовуємо систему реабілітації, беручи досвід Канади, Ізраїля, Данії, та адаптуємо її до наших реалій життя.
Наскільки актуальним залишається питання про створення єдиної бази даних учасників АТО і ООС?
На сьогодні в Україні є єдиний реєстр фізичних осіб, де внесені дані про учасників бойових дій, учасників афганської війни, воїнів-інтернаціоналістів тощо. Утім, відсіяти цих людей від учасників АТО не можливо.
Також дуже складно розібратися, хто справді воював, а хто влаштував собі «екстремальний туризм» на Донбас для отримання «корочки» і статусу. Тому створення єдиної бази даних учасників АТО є необхідною. А як це буде реалізовано – це вже питання до Міністерства у справах ветеранів України, тому що саме воно буде організатором цього реєстру.
Я вважаю, що в цьому реєстрі повинні бути не тільки учасники бойових дій, а й внесені дані про всіх дотичних людей до цього конфлікту, а це - родини загиблих бійців. Цих людей мають знати, до них має бути повага суспільства, громади, керівних органів держави, оскільки їхні чоловіки, батьки віддали своє життя, захищаючи Батьківщину.
Ви приймали участь у зйомці документального фільму «Перша сотня», присвячений подіям Революції Гідності та початку війні на Донбасі. Що це за кінострічка?
«Перша сотня» детально розповідає про події Революції Гідності та початок війни на Донбасі через історії людей, які вийшли на боротьбу проти системи, а згодом – проти зовнішнього ворога.
Автори фільму Ярослав Пілунський та Юрій Грузінов знімали кінострічку на Майдані під час Революції Гідності разом з активістами «Першої сотні» та на Донбасі з першими добровольцями.
У фільмі розкривається відвертий художній та громадянський погляд на людські стосунки на тлі кривавих соціальних заворушень.
«Першу сотню» потрібно дивитися не один раз, тому що з кожним разом ти відкриваєш для себе щось нове.
І найголовніше – автори фільму не ідеалізували героїв і на пряму не втручалися у події, у ньому немає прямих інтерв’ю. Однак, документальний фільм не бажаний до перегляду особам, які не досягли 21 року, або дуже чутливим людям, оскільки містить сцени насилля та йде без цензури. Але його варто подивитися.
Ваші побажання українським добровольцям, які зараз знаходяться на передовій?
Перемоги! Сили! Терпіння!
