Тетяна Прокопік – корінна жителька міста Миронівка Київської області, працівник фельдшерського пункту, який обслуговує жителів сіл Нова Миронівка і П’ятихатки, а ще віднедавна депутат місцевої об’єднаної територіальної громади від Аграрної партії України.
Жінка здобула ґрунтовну освіту: закінчила Обухівське медичне училище з відзнакою, а у 2005 році – Міжрегіональну академію управління персоналом у місті Києві за спеціальністю «менеджер медицини і фармації».
– Що Вас спонукало присвятити себе лікарській професії?
– У родині у мене взагалі немає медиків. Коли я була маленька і ходила до школи, то у мене дуже тато хворів. Бачила усі його страждання, і було лише одне бажання – допомогти.
– Що вам подобається у Вашій роботі?
– Допомагати людям. Це найвища подяка і, мабуть, єдина, бо рівень зарплат залишає бажати кращого.
– Яка на сьогодні ситуація із здоров’ям населення у селах, які Ви обслуговуєте?
– На сьогодні у підзвітних мені селах проживає 444 людини. Обслуговуємо усіх: від малечі до людей похилого віку. Стан здоров’я людей залежить від багатьох факторів. У багатьох у період весна-осінь дуже погіршується. Величезними факторами впливу на здоров’я є спосіб життя людини: харчування, шкідливі звички, стреси, спадковість. Негативно впливає безробіття і малі зарплати, адже багато людей не можуть собі дозволити нормально харчуватися і дотримуватися режиму дня.
– Нещодавно у Миронівці була створена ОТГ. Як це вплинуло на діяльність і функціонування Вашого фельдшерського пункту ?
– Дивлячись на ті зміни, що відбувається – позитивно. Мені вже надали 20 літрів бензину, аби я обслуговувала людей, а раніше я їздила на велосипеді. Це було дуже не зручно, бо коли я у Новій Миронівці, а людині стало погано у П’ятихатках, могла не встигнути доїхати. Обіцяють зробити ремонт у будівлі, де знаходиться ФП, перекрити дах, бо протікає. Взагалі, це приміщення не передбачене як медичний заклад, але оскільки іншого нема, доводиться тут працювати.
– Як впливає на Вашу діяльність медична реформа?
– Можу щиро зізнатися, що до реформи було краще. Раніше я працювала з 8.00 до 15.00. Зараз з 8.00 до 15.45. Субота-неділя – офіційно вихідні. Проте якщо є процедури, уколи, крапельниці, то теж працюю. Звичайно, за це ніхто не доплачує. У фельдшерів зарплата взагалі менша мінімальної.
До реформи у штаті було передбачено оплату санітарного працівника. Зараз цього немає. Хоча ми, фельдшери, як працювали, так і працюємо, як прибирали самі, так і прибираємо, а ніхто за це не платить. Але як бути?! Це необхідно робити для безпеки людей і себе самого.
Погіршилося життя і селян. Раніше, якщо людині треба було поїхати у лікарню зробити аналіз крові, то хворому можна було підійти до фельдшера і отримати направлення, або ж самій із власною карткою поїхати до будь-якого спеціаліста. А тепер треба, аби направлення дав лікар. З нашого населеного пункту до села Центральне люди їдуть о 8.00 ранку, там чекають у черзі до лікаря, беруть направлення, а потім повертаються назад. Аналізи в районній лікарні можна здати до 11.00 ранку, тому люди не встигають за один день це зробити. Що стосується медикаментозного забезпечення, то благо усе є: валідол, шприци, вата, бинти тощо.
– У грудні минулого року Ви стали депутатом місцевої ОТГ. Що спонукало Вас зайнятися такою діяльністю?
– Бажання допомагати людям не лише у медичній галузі, а й в інших сферах. Хочеться, щоб дороги були нормальні, із твердим покриттям, дахи не протікали, були ігрові майданчики для дітей.
– Чи є вже здобутки у депутатській діяльності?
– Так. Добилися виконання ямкового ремонту по селу, бо дороги у нас жахливі. Зараз активно працюємо над розвитком інфраструктурних проектів.
– Ви є членом Аграрної партії України, чому обрали саме цю політичну силу?
– Бо там я побачила те, чого не бачила в інших політичних партіях: чесність, порядність, професіоналізм. У тих людей, з якими я спілкувалася справжнє бажання щось змінити і патріотизм до свого села, міста, району, області, України. А це безцінне.
– Чи вірите Ви у зміни на краще?
– Вірю. Але треба, щоб люди самі почали працювати, а не чекали коли хтось за них зробить. От наприклад доводиться особисто ходити по хатах і просити людей прийти на толоку. У багатьох взагалі немає розуміння і бажання робити щось корисне.
– У Вас двоє дітей. Як Вам вдається поєднувати роботу, громадську діяльність і виховання малечі?
– Намагаюся працювати оперативно. Дуже рятує велосипед, який дає змогу швидко пересуватися. Намагаюся раціонально використати кожну хвилину. Вночі ще вишиваю на замовлення: картини, ікони, сукні, хустки.
– Які побажання Ви, як молода жінка, депутат, хотіли б дати людям, які планують займатися громадською діяльністю?
– Працювати і не зупинятися. Стояти на своєму, аби вирішувати проблеми. Слухати думку людей, тому що депутат не може всього знати. Ніколи не падати духом.
